|
updated 07.04.08 02:12 04.04.08 19:35 | We are the champions... |
ru |
Для любителів української поезії
Багато років назад, вона стиснула мене
В своїх обіймах міцних, і поділила...
На дві частини крихкі, одна зв'язалась зі злом...
А інші дарували крила...
І половинка мене сховалася в мою тінь,
за мною ходить хвостом, блукає...
Я з ліхтарем у руках, жадаю вбити цю тінь, залити світлом її
І сам вмираю...
Без світла і тіні, зі спокоем в серці, воів би я жити, не думати про страх...
Та як це зробити, коли маю крила і демон гуляє в моїх думках...
Спинися час
Спинися час! І подивись навколо.
Як все кудись не звідано летить.
Як сонце розбиває знову холод
І знов вгорі палюче майорить.
Як сніг іде на нашу землю грішну
І накриває маревом її.
Як листя падає з дерев поспішно
І мрії не збуваються мої.
Спинися час! І подивися в люди.
За чим вони сумують, що хотять.
Всі хочуть щастя, а воно чи буде
Бо дні невпинно так летять, летять, летять...
Спинися час! На мене подивися.
Що хочу я, що буду мати я.
В мені усі думки переплелися
Та де ж єдина праведна моя
Я хочу миру без насильства всьому світу.
Я хочу радості щастя в кожен дім.
Я хочу щоб щасливими були всі діти.
Та ти підеш. І все, кінець на тім.
Спинися час! І подивися в небо,
Поглянь на цю небесную блакить.
Скажи мені, ну що для тебе треба?
Щоб я тебе зумів призупинить.
Старість
Ще один зламаний день,
Я нічого не почув.
Я хотів співати пісень,
А виходив один лише шум.
Я хотів летіти у небо
Та рию все глибше і глибше.
Я хотів співати для тебе
Та лише шепочу...
Ще одна зламана ніч,
Темна, як моє світло...
Я давно вже забув, в чому річ
Та життя таке швидке...
Я давно вже забув
Чому плакав, чому я сміявся.
Та нарешті прийшов вже той день,
Я дочекався...
31.07.05р.
Життя триває
Я не хочу дивитись як падають інші.
Я не хочу бути одним із них.
Я хочу просто писати вірші
І однаковим бути для всіх.
Хоча життя час від часу кидає,
Кидає більше ніж поважає.
Кожен для себе напевно знає:
Життя триває.
Життя триває 2
Ми всі помрем і підем в прах...
Ми всі воскреснем уві снах...
Ми час зупинимо в бою,
Ми будем жити у раю...
Нехай життя ламає шлях,
Нехай думки зривають дах,
Ми не залишимось в біді
І будем жити від зорі,
Бо ми ще живі!!!!
І на могилах наших виростуть квіти,
До нас у гості прийдуть наші діти...
Гаряче сонце для нас світити вічно буде,
І всі віки попідряд нас ніхто не забуде...
|
Comments: 2 | |
|
|
|
10.03.08 14:57 | |
ru |
........................................................................
Перед тем как виложить второй фрамент, хочу сказать, что ВСЕ имена персонажей, вымышленны моим больным воображением. Если кто-нибудь заметит совпадение, и будет против, пишите. Поменяю)))
........................................................................
Mood: задумчивое ![](http://img.combats.com/i/smile/ponder.gif) Music: Haggard
|
|
|
|
|
10.03.08 10:46 | Первый фрагмент |
ru |
Я очнулся, испытывая хруст пыли на зубах… Вдали прозвенел удар колокола. Война началась!
Крики, топот копыт, звон метала… Откуда всё это?..
Приподнявшись над землёй, я увидел человека, в белой мантии. Он стоял спиной ко мне. Я не видел его лица. Человек чертил рукой что-то в воздухе… Вдруг за ним поднялся столб пыли. Огромнейшего телосложения верзила в латах поднял руку с топором. Не знаю, что случилось со мной в этот момент. Собрав в себе последние силы, я побежал туда, где вот-вот случиться страшное… Вместе с человеком в мантии, мы покатились по земле, подминая испепеленную траву. Верзила неуклюже споткнулся и вогнал топор в землю, разрубив огромный камень напополам. Я ударился головой о камень… В глазах потемнело…
Запах трав и нежное прикосновение рук… Чьи-то пальцы прикоснулись к моему лбу проверяя температуру. Я приоткрыл правый глаз.
- О! Он очнулся! – Приятный женский голос прозвенел над моим ухом.
Я осмотрелся по сторонам. Маленькая комната, на стенах висели звериные шкуры. Скорее всего - медвежьи. Окон нет. Дверь заперта. Комнату освещала лишь маленькая свечка. И чей-то взгляд, пронзающий меня насквозь. Я обернулся. Возле кровати, на табуретке сидела девушка. Видно моя попытка встать её растревожила.
- Тебе нельзя пока двигаться. – Строговато. Улыбка пропала.
- Почему? Где я? Что происходит? Как я сюда попал? – Стандартные вопросы, которые задают в подобных ситуациях.
- Ты в Аббадоне.
- Это где?
- Аббадон. Город лекарей…
- Я спрашиваю, где это?! С ума все поехали?!!!
Девушка скорчила плаксивую гримасу.
- Не надо на меня кричать – она тихо всхлипнула.
- Ну, извини. Больше не буду.
- Аббадон. Город Лекарей. Он расположен на юге от гор, в стране Эмеральд. – Девушка нервно встала с табуретки и ушла прочь.
Наверное, я её обидел. Что за страна? Ещё час назад был абсолютно в другом месте… Нужно кого-нибудь спросить.
- Эй, люди! Кто-нибудь!
Дверь моментально открылась. В комнату вбежала та же девушка. Она опять улыбалась.
- Тебе что-нибудь принести? Ты опять двигаешься! Ложись на кровать!
- Не хочу!
Я встал с кровати, вскинул из себя шкуру. Девушка интересно захихикала, смотря на меня, но не на лицо… Чуть ниже… С превеликим удивлением я обнаружил, что на мне нет одежды. Пришлось шкуру накинуть назад.
- Где моя одежда?
- Не отдам. – Девушка рассмеялась.
- Очень смешно. Сами раздели, а теперь смеются…
- Ты ещё не окреп после травмы. Ложись.
- Что произошло?
- Ты спас жизнь паладина. Он этого не забудет. Спасая эго, ты чуть не погубил себя. Тарман мог тебя убить.
- Кто такой Тарман?
- Тарманы – тёмные. Так мы их называем. Разбойники, злые колдуны, вампиры…
- Какие вампиры?!! Я что сбредил уже?!!!! Неа… Я умер. Я сплю. Это плохой сон. Это просто плохой сон…
- Нет, не спишь.
- Сплю.
- Хочешь спать, так спи.
-??
-!!
Спорить бесполезно. Два шага по комнате дались мне с титаническим трудом. Пришлось отказаться от идеи разведать всё вокруг. Вернувшись на кровать, я и вправду уснул…
Mood: нейтральное ![](http://img.combats.com/i/smile/smoke.gif) Music: Lacrimosa
|
Comments: 5 | |
|
|
Total posts: 3 Pages: 1
«« « 1 » »»
|
|
Mo |
Tu |
We |
Th |
Fr |
Sa |
Su |
| | | | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | | |
|